Є аукціони мистецтва, які цікавлять колекціонерів. Є й такі, що стають водночас культурною, фінансовою та символічною подією. Саме до цієї другої категорії належить продаж приватної колекції. Джо Льюїс — британський мільярдер, інвестор і колишній власник клубу Tottenham Hotspur F.C. зараз продає свою вражаючу колекцію картин. Що означає цей крок і як він вплине на ринок мистецтва як інвестиції?
У наступному місяці аукціонний дім Sotheby’s виставить у Лондоні колекцію творів, вартість якої оцінюється приблизно у 150 мільйонів фунтів. Це може стати найдорожчою колекцією одного власника, проданою в історії міста. Але за астрономічними цифрами ховається щось набагато цікавіше, ніж просто розкіш.
Це розповідь про смак, ризик і світ, у який більшість людей ніколи не зазирає.
Joe Lewis. Мистецтво як мова справді багатих людей
У світі ультрабагатих мистецтво вже давно перестало бути просто декорацією. Це форма капіталу, впливу й особистої легенди. Твори не висять там випадково — вони як маніфести характеру.
Колекція Joe Lewisa виглядає саме як такий маніфест.
У ній представлені імена, які протягом десятиліть формують історію європейського мистецтва: Gustav Klimt, Francis Bacon, Lucian Freud, Amedeo Modigliani чи Edgar Degas.
Це не колекція, створена для Instagram. У ній немає яскравої сучасності чи «модних імен сезону». Натомість тут є тягар історії, емоції та імена, які пережили покоління.
Одним із найважливіших творів є портрет Гертруд Лев, написаний Клімтом у 1902 році — картина не лише красива, а й позначена історією ХХ століття. Її героїня, віденська аристократка з єврейської родини, втекла з Австрії від нацизму. Сам твір протягом багатьох років переходив між колекціями та фондами, перш ніж повернувся до спадкоємців родини.
Sotheby’s оцінює його сьогодні приблизно в 30 мільйонів фунтів.
Колекціонери й трейдери мають між собою більше спільного, ніж здається
Joe Lewis не народився у світі галерей і приватних музеїв. Він з’явився на світ над лондонським пабом, а статок збудував як валютний трейдер. Він заробляв величезні гроші на рухах ринку, приймаючи рішення там, де інші боялися ризику.
І саме це видно в цій колекції.
Френсіс Бекон зі своїми брутально щирими автопортретами. Фрейд, який малює людей без прикрас. Модільяні, що створює меланхолійні, витягнуті силуети. Це не «безпечні» твори. Їх об’єднує інтенсивність — емоційна й естетична.
У певному сенсі колекція Lewisa нагадує добре сформований інвестиційний портфель. Це не випадковий набір дорогих речей. Вона має характер. Напругу. Відвагу.
Розкіш, яка не кричить
Найцікавіше в цій історії все ж таки дещо інше. У часи, коли розкіш дедалі частіше зводиться до помітного логотипу, екзотичних відпусток і автомобілів, які демонструють у соціальних мережах, цей аукціон нагадує про старіше визначення багатства.
Тихішої. Більш витонченої.
Справді великі колекції мистецтва часто існують поза досяжністю камер. Вони приховані в приватних резиденціях, сімейних фондах або сейфах вільних портів у Женеві. Коли вони з’являються на ринку, світ фінансів і мистецтва сприймає це як момент розкриття приватної імперії.
І саме тому продаж колекції Joe Lewisa є чимось більшим, ніж черговий аукціон.
Це рідкісний момент, коли можна побачити, яким є смак людини, яка десятиліттями оперувала мільярдами — і яка замість купувати швидкоплинні тренди, інвестувала в речі, що мають витримати випробування часом.
